День ясний – хліба чисті (Водохреща, 19 січня)

Від порогу нашої школи до річки рукою подати. А тому на великій перерві біжимо до Орелі. А тут уже пораються чоловіки та парубки. Сокирами вирубують ополонки й обливають буряковим квасом. А до річки вже йдуть жінки, чоловіки, діти з бідончиками та відрами.

Ось на горі з’явилися сани, запряжені парою добрих коней. Це привезли священника з сусіднього села, який має освятити воду. Батюшка у великому кожусі підходив до ополонки, яку називають Йорданом, проказував молитву і занурював у річку срібного хреста. Після цього люди підходили сюди, набирали з Йордана води і повертались додому.

Але для нас, хлоп’яків, головне було попереду. Ми з нетерпінням чекали дійства, героєм якого був дід Чимчик. Він підходив до ополонки, повільно роздягався, сідав на лід, опускав ноги у воду. Двоє дядьків чи парубків брали діда під руки й по шию занурювали старого в ополонку. Чимчик тільки гухкав, але тримався достойно. Потім його витягали з води, і він сам повільно одягався.

Як згадаю про цю сцену, то й зараз мені сипле морозом за плечі. А дід, одягнувшись, пив чарку горілки, закушував. “Ну, хто ще сміливий? – питав. Такі траплялись, але їх було мало. А дід, скажу вам, жив довго і ніколи не хворів. Бувало, й спав у снігу, але простуди не знав.

…Повернувшись з Водохреща, жінки брали за іконами засушені васильки, вмочували їх у йорданську воду й починали святити хату, комору, корівник, збіжжя. Посвячену на Водохреща воду зберігають упродовж року. Її п’ють, коли занедужають. Дівчата ж наливають цю воду в миску, кладуть туди калинове гроно й умиваються, щоб личка красними були. На Йордана примічали: якщо день ясний, сонячний, то хліба в цьому році будуть чистими.

Йде лапатий сніг – на врожай. І ще така прикмета: коли під час освячення йде сніг, добре роїтимуться бджоли й колоситимуться ниви.

Відповісти