Різдво Христове (7 січня)

Сьоме січня – одне з найбільших релігійних свят православного люду – Різдво Христове.

Цього дня, бувало, до нашої хати заходив сусід Павло Скороход з вузликом у руках. Вітає нас з Різдвом, розмотує вузлик (а це був вишитий рушник) і починає викладати на стіл пиріжки, коржики, пампушки, шматочок сала, кільце ковбаси. Ціла гірка виростає на столі.

– Пригощайтесь, хлопчики, – каже дід Павло, і ми налягаємо на смачні гостинці. Цього дня існує таке правило: до обіду ні жінки, ані дівчата не йдуть у гості. Якщо ж, бувало, котрась із молодиць чи старших жінок заходили у двір і ми помічали небажаного гостя, то швиденько вибігали в сіни й зачиняли двері на засув. А після обіду починалось найцікавіше.

Парубки споряджували ватаги й вирушали колядувати. Були в тій ватазі міхоноша, коза, пастух. “Козу” одягали у вивернутий назовні кожух, вона мала солом’яні роги, маленький дзвіночок на шиї. Ходили ватаги з двору в двір, питали дозволу колядувати, і коли хазяїни погоджувались, починалось прекрасне дійство, схоже на виставу. Хвалили господаря, господиню, дітей, бажали, щоб була багатою хата, щоб і в полі буйно, і в оборі плідно, на пасіці рійно.

За такі щедрі побажання колядників нагороджували всім, що наготували до Різдва: хлібом, салом, ковбиками, пирогами з потрібкою, давали й гроші. Все те колядники складали в мішок з тим, щоб наступного дня справити великі вечорниці. Часто такі дійства, як і інші народні свята, переслідувались комуністами.

А кілька років тому почалось відродження народних свят і обрядів. І ось тепер з двору й до двору ідуть ватаги колядників, серед них багато й дівчат та жінок. І линуть над селом, над міським кварталом прекрасні слова пісні “Син Божий народився”.

Відповісти