Нехай легенько гикнеться

Цього дня я завжди їду в село Зачепилівку, що на Харківщині, щоб тут, на кладовищі, разом з ріднею пом’янути матінку, інших родичів. Сюди, в Зачепилівку, з’їжджаються з різних міст і сіл Слобідського краю, з Придніпров’я, чиї батьки, матері, інші свояки поховані тут. Несемо сюди крашанки, паску, різні страви і сідаємо біля могил снідати. На гробик кладемо крашанки, цукерки, пасочку, виливаємо чарку вина. Після цього кожен випиває горілку зі словами: “Дай нам, Боже, на цім світі проживати, а вам царства Божого діждати”.

До речі, померлих не називають покійниками, бо вірять, що їх душі сьогодні тут, разом з живими, й вони усе чують. Називають їх просто родичами, татком, матінкою, дідусем чи бабусею. П’ючи поминальну чарку, кажуть: “Нехай легенько гикнеться нашим родичам на тому світі”. Сказано, ніби про живих.

Між могилами ходять маленькі діти, і всі обдаровують малечу крашанками, пасочками, печивом. Бува, що приходять і прошаки. Їм віддають червоні крашанки, пригощають вином, якщо це жінка, то дарують їй платок, яким перев’язано хреста на могилі.

До речі, поминки в Зачепилівському районі справляють у різний час. Наприклад, в селі Леб’яже це вже зробили на Великдень. А якщо чиїсь родичі леб’яженців поховані в Зачепилівці, то їх поминають саме сьогодні. І ніхто не знає, чому так робиться, хоч усі тут однієї віри – православні. Але яка різниця? Головне, що люди дотримуються доброго християнського звичаю: не забувають батьківських могил, пам’ятають рідних…

Відповісти