У щасті і здоров’ї (Воскресіння)

Відколи нас не переслідують за відправу релігійних обрядів, я кожного разу на Воскресіння йду до Спасо-Преображенського Собору святити паску. В храмі не вміститись усім, а тому люди великим колом оточують храм, викладають все принесене до посвяти. І ось священник у супроводі своїх помічників вирушає по колу і кропить з відра, освячує паски. В кожного в руках свічки, і ми намагаємось принести їх додому, щоб не погасити на ранковому вітрі.

Це роблять, звичайно, ті, хто живе неподалік храму. Великдень – родинне свято, а тому в гості майже не ходять. Свяченими крашанками червоного кольору дівчатка натирають щічки, щоб рум’яними були. Дівчата можуть дарувати своїм улюбленим хлопцям писанки. Доводилось мені чути й бачити, як в окремих селах мастять натщесерце свяченим салом губи, ніс, все обличчя, щоб улітку не боліло й не тріскалось від вітру та сонця.

З далекого дитинства несу в пам’яті згадку про те, як відзначали колись Великдень у нашому селі. На вигоні, де кінчається вулиця, парубки й чоловіки роблять велику гойдалку. Закопують два міцні стовпи, кладуть упоперек колоду, до неї чіпляють мотузки, на які кладуть міцну дошку. На дошку з двох боеів стають чоловіки, чи парубки, а ми, малеча, сідаємо посередині. Катання на таких гойдалках – не для людей зі слабкими нервами. Але цікаво й захоплююче.

Під вечір молодіжні гурти вирушають на луки в діброву, де грунт уже, неначе килимом, встелений квітами анемони, синьо-фіолетовим рястом. Гуляють до вечірньої зорі. Вітаючи всіх зі святом, скажу: “Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї”.

Відповісти