Лебеді в селі…

Буває час, коли по якійсь дрібниці в пам’яті людини виникають цілі картини… Копаю картоплю недалеко від міста, і раптом над головою: “Курли-курли”. Господи, це ж відлітають журавлики. Підводжу очі, і в синьому, ще по-літньому високому небі пливе, бачу, журавлиний ключ. Летить повільно, змахи крил ощадливі, розраховані так, щоб не розтратити сил, бо попереду ще стільки шляху: попереду вітри, дощі, мереживо тихоплинних річок з ясними плесами і розбурхані моря, які треба здолати пташиній зграї. Летить, летить і за якусь мить зникає в імлі.

А в моїй пам’яті інша картина: бачу наші луки й озерця на них, порослі рогозом та ситнягом, очеретами і лепехою біля самих берегів. Сюди весною ми бігали зустрічати гусей, журавлів. Одне з озерець називається Бушлине. Там усе літо гніздились чаплі, бушляки, качки та інше водяне птаство. Втомлені перельотом, птиці не боялись дітвори, і коли ми кидали на воду шматочок хліба чи маленьку рибину, птиці кидались до наших дарунків і швидко ковтали.

Вважалось гріхом потривожити пташину в пору, коли вона висиджувала потомство. А восени, коли озерця після спекотного літа наполовину висихали, на невеличких плесах кишило від крижнів, лисок, чапель. Скажу, що останнім часом стало більше звірів у лісі і птахів на озерах, у полі й на луках. Зайці підійшли аж до городів і вже здійснюють набіги на моркву і капусту.

У селищі Зачепилівка, на Харківщині, я бачув пару лебедів. Вони живуть у неглибокому озерці. І почувають тут себе хазяїнами. Розповідають, що лебідь-батько, поки лебедиха сиділа на гнізді, виганяв з озерця домашніх качок і гусей, і ті боялись напасти на пришельця, відстояти свої права на рибу, воду, очерети й ряску. Білий красень виходив на берег, чистив пір’я і скоса позирав на гусей.

І як тільки помічав, що якась гуска попрямувала до води, кидався навперейми. Зараз домашнім пернатим роздолля. Лебеді відлетіли в теплі краї, і птиця розкошує в озері.

Відповісти