Зацвів козак рожиною

Наша електричка, що йде до П’ятихаток, уповільнює хід і зупиняється на перегоні, де колійники міняють рейки. Обабіч електрички – поля і луки. Заходжу по самий пояс у траву. Цвітуть ромашки польові, уже викинув довгі китиці дрібних квіточок буркун. Чую дух жовтої материнки, горошку.

Неподалік бабуся збирає квіти. Нарве снопик і перев’язує петровим батогом. Петрів батіг цвіте рясно і як розплющить свої очі, на цілім світі стає блакитно й затишно від того квіту. З придорожнього жита виглядають сором’язливі волошки. У квітковому розмаїтті помічаю дику мальву, рожу, роженьку. Колись моя добра сусідка бабуся Ївга, щоб похвалити дівочу вроду, казала: “У цієї дівчини лице, як роженька під росою”.

Якось вертаю зі школи, а поруч зі мною іде чорнявка, до якої усі наші хлопці були небайдужі. Назустріч бабуся Ївга, мружить очі, ніби впізнаючи нас. Під її поглядом обоє червоніємо, а в Ївги уже й з язика зривається: “Зацвів козак рожиною, а дівка калиною”.

Через кілька років студентом університету приїду в рідне село збирати фольклор, і Ївга наспіває мені багато пісень своєї далекої молодості, назгадує стільки прислів’їв та приказок, що їх не на одну курсову роботу вистачило б. Шкода, шкода, не вберіг тих зошитів, а бабусі вже давно нема…

Але вернемось на луки, де зупинився наш поїзд. Тут ніби хтось загубив велетенську сторінку української ботаніки. Он шавлія підійшла до поля і задивилась на густу пшеницю, а ось болиголов хизується високим зростом, а колючий будяк ніби кличе: підійди, подивись, який я красивий. Справді, вроди його квіткам не позичати.

Та ось загуркотів поїзд, і вже з вікна вагону бачу картину, що нагадує державний прапор України: угорі небо чистої блакиті, а внизу – розливи жовтої пшениці. Дозріває новий врожай моєї країни.

Відповісти