Карбач-колодязник

Жив та був у селищі Таромське, що на околиці Дніпропетровська, Прокіп Карбач. Невисокий на зріст, широкий у плечах, мав неабияку силу. Якось вертається з роботи, несе на собі шматок старої рейки, метрів так зо два. З гурту жінок, що стоять на вулиці, підходить до нього молодиця й каже: “Прокопе, ти ж скоро впадеш від такої ноші”. Чоловік мовчки нахиляє голову, перекладає рейку на ліве плече, хапає жіночку за поперек правою рукою і так з двома ношами спокійнісінько йде вулицею. Жінки регочуть, а молодиця в правій руці Прокопа намагається вирватись. Куди там!

Але не тільки силою Котигорошка знаний Прокіп Карбач, а більше – умінням копати криниці. Прийде, бувало, у двір господаря, що просить викопати колодязь, і мовчки ходить обійстям. Хазяїн просить: “Викопай під старою грушею”. А колодязник у відповідь: “Там глибше на кілька метрів. Будемо копати на межі з сусідом”. Брав одного чи двох помічників і починав роботу. Десь на десятому метрі одягав куфайку, валянки, шапку, бо в глибині ж холодно…

Було дивно бачити, як у розпалі спекотного літа витягають з глибини на відрі по-зимовому одягнутого чоловіка. На свята Прокіп не працював, а тільки у вихідні. Копав швидко, не давав спочинку ні господареві, ні помічникам молодим. Колодязі у Таромському глибокі, селище ж бо на белебні, на узвишші. На тридцятому метрі вже йшла мокра глина, трохи глибше з’являлась вода. І тоді на зміну валянкам Карбач одягав гумові чоботи. Як він умів угадати джерело на такій великій глибині, знає тільки Бог.

Це було проявом ласки Всевишнього до Прокопа. Водою з криниць, викопаних Карбачем, купали дітей, щоб росли здоровими, мили волосся, щоб кучерявилось, на його криничній воді варили борщі і прали білизну. Прекрасна вода. У Вірменії я читав імена тих, хто викопав колодязь. У нас не пишуть імена колодязників, у серці бережуть, у пам’яті…

Відповісти