Орден хліборобського труда

Йду сільською вулицею… У палісадниках квітують мальви, майори, петунія, чорнобривці. Біля одного двору мимоволі зупиняюсь. До огорожі підійшов великий соняшник. Він розкинув широкий розкішний лист і схилив жовту голову прямо на тин. А зоддалік, у городі, розлилось жовте озерце – цвітуть соняшники, і цей, що коло тину, здається, вибіг поклонитись від усіх своїх братиків. Ну а вийдеш в поле – там не озерця, а цілі жовті моря розлились. То тут, то там люди вивезли сюди пасіки, і соняшники ловлять бджіл у свої золотаві сіті. Працьовиті комахи беруть запашний сік, злітають з жовтих голівок важко, як вертольоти, і летять до вуликів. За ними тягнеться золотавий пилок, сідає на покоси, на голови скиртувальників.

Десь у серпні пасічники накачають бідони терпкого, пахучого меду, що пахне соняшником, степом, липнем. Хай він не такий корисний, як травневий з білої акації, з гречки, але він особливий, його не сплутаєш ні з яким іншим.

Соняшник – шанована рослина у селі. Його люблять не тільки за мед, але й за те, що дає олію – стратегічний продукт, за який можна купити, виміняти пальне, запасні частини, а стеблами, пам’ятаю, топили хату взимку, особливо у важкі повоєнні роки. І ще така деталь: з соняшником порівнюють людину, гордовиту, струнку, привабливу.

Кажуть: стоїть, як соняшник у цвіту. – Мій ти соняшничок, – каже мати дитині, у якої миле, кругле личко. Соняшник цвіте довго, більше місяця. Вже скосять хліби, вже вітри поженуть білі хмари, вже покотить осінь на вороних, а він ще цвістиме, дзвонитиме в золоті литаври, нагадуючи людям, що літо ще не одлітає за ластівками у вирій.

Наш дніпропетровський поет Олександр Тараненко навіть оду присвятив соняшникові:

У негоду і погожу днину лагідно у душу загляда
Соняшник, як символ України, орден хліборобського труда.

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39