Кланяюсь тобі, ромашко

Пробач мені, красуне трояндо, царице квітів. Я завжди милуюсь тобою, вдихаючи твій аромат… І все ж мені більше до серця польові квіти, оті, якими липень заткав, наче килимом, луки і степові долини, балки та байраки, осонені улісся, береги річок і ставків.

Польові квіти не примхливі і прості, однаково прихильні до людини і тварини, завжди нададуть прихисток для птаха й маленького звіра. Варто троянді бодай крапельку зав’янути, і вона вже втрачає свої запахи, у неї бліднуть бутони й опадають пелюстки.

А ромашка, євшан-зілля, буркун ще більше розквітають і пахнуть, коли надворі сухо і пече сонце. Ляжу в ромашках на сухому лузі, покладу руки під голову й милуюсь літнім небом. Високо вгорі під білою легкою хмаркою пливуть лелеки, і здається, ніби вони колишуть її на своїх крилах.

Підсушений жовтий квіт буркуну пахне, забиваючи подих. Та ось хмарка набігла на сонце, трохи прикрила його, повіяв вітерець, і вже тебе заполонили пахощі ярої рути, ромашки, пижми, татарського зілля.

Чомусь польові квіти не хочеться рвати. Може, тому, що їх так багато, що й очі розбігаються, і не знаєш, яку квіточку взяти. Хай ростуть. Забреде сюди корова з череди, напасеться серед цього квіткового роздолля, а увечері принесе густе гаряче молоко, що гірчить пелюстками ромашок. Вип’єш того молока, і вночі тобі насняться поле, луки й діброва. І вже не хмарину, а тебе колишуть бусли на своїх дужих крилах… І пахне той сон материнкою, і медом, і лугом.

Пробач мені, трояндо.

Відповісти