Ягода розради і тихої зажури

Скільки пам’ятаю себе, за нашою хатою, в затінку, ріс розлогий кущ калини. Щовесни вона закипала білим шумовинням, а на початку серпня, інколи й раніше, спалахувала червоним багаттям.

Пізньої осені кетяги зривали, в’язали у великі грона й розвішували на горищі, на бантинах. Там калина достигала, і з неї пекли пироги, які називають калинниками. На ягодах настоювали горілку, робили всілякі наливки. У темних бутлях бродив крутошумний сік. Він пахнув молодими вітрами, хмільними весняними вечорами.

Частину ягід залишали на кущах для того, щоб узимку чи навесні ними ласували птахи.

Про калину  написано стільки віршів, пісень, що ніякій іншій рослині й не снилось. Калина – символ любові, відданості дівочої. На буйних і скромних весіллях  обов’язково красуються калинові грона, символізуючи красу дівчини, яка йде заміж. Та й сама наречена, розшаріла від любові до нареченого й уваги велелюдного весілля, схожа на цю ягоду.

Калина – одна з наших рідних символів. Кажуть, без верби та калини нема України. Пам’ятаю, як на початку сімдесятих років, коли в гурті січеславської інтелігенції  обговорювали, яким бути прапорові нашої незалежної держави, поет Михайло Чхан аж вигукнув:”Блакитно-жовтим! А посередині щоб полум’яніло калинове  гроно”. Ту розмову підслухав лихий чоловік і доповів про неї в органи держбезпеки. Після цього учасників розмови не один раз викликали туди й допитувались про деталі. Отже, й калина в ті роки була репресованою.

З її образом пов’язують молодість людини. Від матерів ми всі чули про калинові мости і йдемо, і тягнемось до них думками з дитячих літ до сивих скронь.

Відповісти