Заспівайте мені красивої

З далекої повоєнної весни сяє мені вогник у нашому вікні. Язичок полум’я хилиться то в один бік, то в другий. Притискуюсь лицем до холодної шибки й бачу: в хаті зібрались мамині подруги, такі ж солдатські вдови, як наша: Марія Ярошенко, Ганна Бандура, Наталка Субач, Харитина Бабенко, Олександра Заливаха…

Ішли з колгоспного садка, де обрізали старі гілки, та й зайшли на годинку до нашої хати. Свято ж бо жіноче, восьме березня. Мабуть, трохи пригубили вишнівки, яку мама відкопала в погребі, бо вже щоки квітнуть трояндами, жіночки співають, а найвеселіша з них і наймолодша, Шура Заливаха, обвилась картатою хустиною через плече і вже стукоче каблуком гумового чобітка.

Я відчиняю хатні двері. Жіночки сідають на ослін. Шура питає:”Якої тобі заспівати?” “Отієї,- кажу,- красивої.” І ось у нашій хаті зринає:”В кінці греблі шумлять верби”. Пісня б’ється в шибку, вилітає у двір і далі, туди, де обрій розвісив темну хмару.

Жінки співали з посмішками молодими та щасливими, що я таких посмішок не бачив у світі. А коли приїздив додому вже дорослим, просив матір і її подруг заспівати мені для душі. “Якої? – посміхалась Марія Ярошенко.- Отієї, красивої?”

Вклоняюсь дорогам, де ходили наші мами, вклоняюсь нивам, де вони робили, стаю щасливим, як почую оту красиву, що вони співали…          

Відповісти


Warning: Undefined variable $user_ID in /home/otokar/web/otokar.com.ua/public_html/wp-content/themes/toonewsy/comments.php on line 39