Спасибі вам, удови

Війна викосила чоловіків нашого села, як то мовиться, під корінь. І стала моя Велика Козирщина малим удовиним селом. Вдови орали ниву коровами, сіяли з рукава, косили косами й лобогрійками… Як зараз бачу: маленьким хлопчиком веду в борозні корів, запряжених у шлеї, а мати йде за плугом. Надворі спека, дуже хочеться пити, а до краю загінки, де стоїть на колесах дерев’яна діжка з криничною водою, ще далеко.

Ухопити б за полу оту хмаринку, що заступила сонце, хай би вона подовше тримала над нами тінь, може б і остудила нашу спрагу холодком. А неподалік, в інших загінках, орють удови Ганна П’яних, Наталка Субач, Ганна Бандура, Марія Ярошенко, Олександра Заливаха, Варвара Руденко, Оришка Лошаденко. Щоб назвати всіх, мені треба згадати імена десятків жінок нашого села, які залишились без чоловіків.

Нарешті доходимо краю поля.

– Дівчата, – гукає куховарка Векла Гоголь, – випрягайте корів та будемо обідати.

Помічаю, як тітка Векла старається зачерпнути малим погоничам із великого чорного казана густішого супу, щоб ми дотягли до вечора, не впали серед поля з голоду і втоми. Тоді мене дивувало, як це тітки називають одна одну дівчатами. Нам, дітям, вони здавались старими. А нещодавно трапилась мені на очі фотографія тих літ.

Боже мій, які ж вони були молоді, наші мами. Мабуть, ще й фотограф сказав щось жартівливе, і жіночки стоять усміхнені, радісно збуджені. Усі вони ще в розквіті літ, красиві навіть у куфайках і кирзаках. І якби моя влада, я б замовив пам’ятник жінці повоєнних літ.

Стоїть вона в кирзаках і куфайці, і тримає за налигача корову, запряжену в плуга. Ті жінки працювали за себе й за чоловіків, що загинули на війні або вернулися з фронту покаліченими. Дуже шкодую, що кажу ці щирі і добрі слова тим жінкам навздогін. Майже всі  вони уже спочивають на березі вічності.

Вже сивими стали їх сини й доньки, яких вони вигодували бідним повоєнним хлібом, пестили своїми красивими піснями. Вже виросли й онуки, і правнуки топчуть малими ногами спориші на стежках, якими ходили їх прабабусі. Кланяюсь вашій пам’яті. Спасибі вам, удови, мої рідні козиряни, за вашу мужність, за щирість і добро.

Відповісти