Кує зозуля на високе жито

Коли земля вкриється рястом, а дерева зеленим покровом, з гущавини садів та дібров чути дзвінкий голос зозулі. Ніби невидимий ковалик б’є срібним молоточком у великий дзвін: ку-ку. Ця птаха сірого кольору з білими грудьми, вона проста й малопримітна. Та ще й боязка.

Щойно почув її на вершечку тополі, що росте в кінці саду, підходжу ближче, аби побачити її, а вона вже озивається в іншому місці. Вона любить одинокість, не мириться з сусідами-пташками. Підкладає їм свої яєчка. А коли з’явиться її потомок, вона допомагає йому виштовхати з гнізда пташенят господаря.

Зозулю називають бездомною, багато людей вважають, що від неї ніякої користі. І даремно думають. Є шкідники, гусінь, яку, крім зозулі, не може взяти жодна пташина. Та як би там не ганили її, але саме зозулі, цій сірій непримітній пташині, присвячено стільки поетичних рядків, що й не злічити. З давніх-давен від “Слова о полку Ігоревім” і до наших часів зозуля летить з одного літературного твору до іншого: “Співає, плаче Ярославна, як та зозуленька кує, словами жалю додає”. Або: “Зозуленька з гаю вилітає, соловейка братом називає”.

А візьміть Марка Вовчка. У її творах зустрічаємо пестливе звертання до дівчини, жінки: бабусенько-зозуленько. У Шевченка: “Ой зозуле-зозуленько, нащо ти кувала, нащо ти їй довгі літа, сто літ накувала”.

Справді, багато людей вірять, що зозуля віщує людині вік, а тому подумки питають: “Зозуле, зозуле, скільки мені ще прожити?” чи “Скільки мені ще парубкувати?” І зозуля, якщо щедра, накує вам довгий вік або довге дівкування чи парубкування. А ще кажуть: кує зозуля на високе жито, тобто на врожай у полі, в саду, на пасіці.

Отож, за українською традицією бажаємо: хай зозуля накує кожному з вас щедрого здоров’я і довгого віку.

Відповісти