Чорні коси, купані в любистку

Коли у нашому класі густо запахне любистком, так і знай: мами купають своїх дітей у густому настої цього ароматичного зілля. З давніх-давен люди вірили, що в такий спосіб можна вилікувати від різних хвороб, а ще наврочити дівчині краси.

І як зараз бачу: до нашої хати заходить тітка Оришка – висока ставна жінка, рум’янощока, з вінком густого волосся на красиво поставленій голові. В руках у неї рогозяний кошик. Вона дістає звідти тугі букети кануперу, любистку, м’яти. Цього добра в Оришки було стільки, що вистачало на все село, і всі знали, що з доброї руки тітоньки воно діяло по-особливому.

Оришка звертається до мами: «Нагрій води в казані, укинь туди любистку й м’яти, а потім змиєш хлопцям голови, та й скупаєш, щоб хвороба ніяка не прилипала до дітей…” Рано-вранці, до схід сонця, мати набирала води з колодязя, гріла її у великому казані, а потім кидали туди щедрою рукою любисток, м’яту, канупер. Вода ставала коричневою і такою м’якою, що ніби аж лоскотала наші голови, коли матінка починала їх мити. А миючи приспівувала: “До схід сонця воду брала, в любистку купала”.

Через  багато років я почув продовження цих шевченківських рядків. Видатний лірик двадцятого сторіччя Володимир Сосюра вихлюпне зі свого серця такі прекрасні слова, які сколихнуть душу не одному з нас: “Ти співала мені в сині ночі люлійних пісень, ти в любистку мене у хатині похилій купала, коли вперше я крикнув і глянув із ночі на день…”

Цієї весни любистки в наших палісадниках розкішні й густі. Торкнись легенько до куща, і палісадник, вулиця, увесь білий світ запахнуть дитинством.

Відповісти