Мальви

Чого тільки немає в сільському палісаднику: жоржини і майори, чорнобривці і красоля. А над усим цим розмаїттям – мальви аони стоять зосібно, ближче до вікон хати. Усі квітки перед ними – ніби малеча в дитячому садку, а вони як сторожа біля неї. Дуже часто мальви садять за двором, щоб вони звеселяли живопліт жовтої акації та інших кущів.

Це окультурені мальви, але багато їх росте й на луках, на суходолі, в глинищах. Дівчата дуже часто плетуть з них розкішні вінки. В однієї виходить білий, у тієї – блідорожевий, у третьої – рожевий. У цих віночках дівчата красуються на святі Івана Купала, пускають їх за водою, вгадуючи свою долю. А ще мальвами прикрашають останнього снопа, як закінчують жнивувати.

Мальва – це справді українська квітка. Якось я студентом потрапив на казахстанські жнива. Поки було тепло, ми жили в степу, за кілька десятків кілометрів від села. А як уже похолодало, пішли дощі, переїхали до хутірця на березі степового озерця, яке називали Гнилим.

І ось іду вулицею сільця і як спалах в очах – біля одного двору побачив мальву. Боже мій, звідки ти взялась, мила руженько? У дворі поралась жінка, і я запитав у неї: з України приїхали? “Так, з Вільного на Дніпропетровщині”, – відповіла. Якби не мальви, може б, і не знав, що тут живуть мої земляки. До речі, в тому селі жила не одна українська сім’я. Біля їхніх осель – і фруктові дерева, і тополі. Хоч у казахстанському кліматі їм виживати нелегко, алн ростуть, нагадуючи про рідний край, рідну сонячну землю, білі хати на берегах тихоплинних річок і квіти біля причілкових вікон.

Зустріч з мальвами у мене відбулась і в далекій Боснії, де я гостював у сім’ях українців, чиї діди та прадіди наприкінці минулого і на початку нинішнього століття переїхали сюди.

Справді, нашого квіту та по всьому світу.

Відповісти