Олександр Токар

Я знаю багато людей, розповіді яких сприймаєш, ніби цікавий роман. Таким є Андрій Луцюк з Дніпропетровська. За його плечима – дві війни: фінська і Велика Вітчизняна. Шістдесят років минуло від початку фінської кампанії, але старий воїн пам’ятає все, ніби воно відбувалось учора. Та й як забути. Морози стояли такі, що залізо не витримувало. Танкісти ні вдень, а ні вночі не глушили моторів.

Спали на гілках ялини біля працюючих двигунів. “Прокинемось вранці,” – каже Андрій Андрійович, -“але ні ногами, ні руками не поворухнеш, і слова не вимовиш, бо язик задерев’янів. Тоді санітари розтуляють нам зуби і заливають з баклаги спирт. Після цього ноги й руки ставали слухняними”. Гірку чашу випили тоді наші воїни. То була ганебна військова кампанія Сталіна, в ході якої за наказом батька всіх народів лягло кістьми сотні тисяч солдатів.

У другу світову Андрій Луцюк воював на Південно-Західному фронті. Пам’ятає, як відступали, як потрапив під Києвом в оточення, як чудом вирвався з вогняного мішка. Зараз Андрій Андрійович розміняв дев’ятий десяток, інвалід. “Але не опускаю голови, – каже Луцюк, – не плачу”. Як не плачуть й інші його бойові побратими, навіть спортивні змагання влаштовують. Так, у Дніпропетровську відбулося цікаве свято: “А нумо, дідусі!”

Ветерани війни демонстрували  спортивний і стрілецький гарт. Переможець виборов у нагороду пневматичну гвинтівку, а решта учасників дійства одержали купони в магазин “Оптика”, де вони можуть безкоштовно одержати окуляри.

Це свято – один з багатьох заходів великої програми підготовки до дня Перемоги. До речі, зараз у Дніпропетровську проживає двадцять тисяч учасників бойових дій. Міська влада намагається підтримати кожного ветерана війни.