Місток

За нашим селом, омиваючи городи, тече невелика річечка Кривець. Весною вона буйна і все намагається якнайдалі запливти в городи, навіть до обійстя якоїсь бабусі дістати. Та настає літня пора, Кривець ховається в очерети й оситняги, навіть на очі людей боїться показатись, щоб не осоромитись перед ними, бо ж весною був такий норовистий, і не думав про літо, отож, йому дуже соромно, тому й залягає в очеретах.

Цей місточок перекинули через Кривець добрі, надійні руки наших теслярів. Він єднав село з луками, лісом, озерцями Глибоким, Бушлиним, Собачим. Через нього ми, хлопчаки, гнали череду на луки, їхали косарі жнивувати, пасти коней. У нього не було перил, тільки дві великі довгі колоди були прилаштовані обабіч, щоб колесо воза не з’їхало з нього. Для нас, хлоп’яків, він був місцем, де ми збирались, чекаючи повернення череди з паші, з нього ми стрибали у воду, і в такий спосіб демонстрували перед дівчатами свою сміливість.

Бувало, старші хлопці-парубки, хапали когось із нас під руки і кидали у воду. Умієш плавати, чи ні, вибирайся на берег як можеш. Так ми навчились плавати, і вже з Кривця сміливо йшли на Оріль, що була для нас тоді найглибшою рікою світу. З цього місточка ми проводжали журавлів і качок у вирій, на ньому ми стрічали весілля, які летіли з нашого в сусіднє, за дібровою, село.

Узимку, коли віхола замітала місточок, ми, школярі, обнявшись по кілька чоловік, плигали з нього в замети, і не було кращої для нас утіхи. Біля цього місточка, підрісши, призначали побачення дівчатам і зустрічі ровесників. І кожної весни, коли вертають журавлі, ми, вже сивочолі, збираємось тут на хліб і кашу біля багаття, на щиру і добру розмову. Я сідаю, опустивши ноги з місточка, нахиляю голову до старого настилу і чую, як його душа гомонить з моєю.

З цього місточка, де ми били свої дитячі ноги, наша юність вирушала на широкі мости через повноводі ріки. Але й пізнавши світ і життя ми ніколи не забуваємо тебе, наш теплий, наш добрий, наш милий місточку.

Відповісти