На крилах пісні

Є в нашому селі завулок пісенний. Вечірньої пори, коли зацвітали садки і ночі в селі ставали білими, сюди приходили літні і молоді люди, навіть малеча. Хто поспівати, а більшість – послухати. Серед тих, хто співав, завжди виділявся дядько Степан Логвиненко. Особливо запала мені в душу пісня “Поза лужком зелененьким”.

Це про те, як молодий косар покохав удову, а мати не дозволила її брати. Кожного разу мелодія пісні брала мене на свої крила, піднімала високо-високо, звідки я бачив, як Василько сіно косить. Він іде легко, кладе покіс рівно і красиво. А неподалік вдова бере льон дрібненький. Була вона дуже схожа на солдатську вдову з нашої вулиці Марію Ярошенчиху: молода, чорнява й гарна.

І так мені печально ставало на душі в кінці пісні, бо ж мати не дозволяла Василечку вдову брати. Та ось цими днями наша добра приятелька доцент Дніпропетровського університету кандидат філологічних наук Наталя Голікова наспівала мені цю ж саму пісню, тільки в запису Івана Франка. У тій матінка-добра душа, вона не стала перечити Василеві.

Давно вже немає тих вишень, що цвіли на світанку нашої юності, і дядько Степан Логвиненнко уже там, де сонечко лягає спочити, але пісні, співані ним, живуть. Їх підхопили на свої вуста прекрасні голосами й серцями земляки Галя Ярошенко, Віра Гоголь, Боря Найда, Надійка Бережна та інші. Вони співали їх зі сцен сільських клубів, заводських палаців культури. Але й ті з нас, хто не співав, а тільки слухав, стали добріші душею. І зараз, коли прихожу в цей завулок, на моїх скронях тане сніг і я стаю тут, як писав поет, “хлопчаком у полинялому картузику”.

Заплющу очі і вже чую, як Степан Логвиненко виводить: “Поза лужком зелененьким брала вдова льон дрібненький”. І вже бачу, як Василько кладе красиві покоси. І пахнуть вони мені хлібом, і медом, і незабутнім дитинством.

Відповісти