Мого дитинства дорога ріка

Давно живу на березі Дніпра, щодня бачу його у вікно свого будинку. І звичайно ж люблю його будь-якої пори. Та нехай пробачить мені Славутич, але все ж я закоханий в його доньку Оріль – невелику степову річеску, що тече долинами рідного краю.

Я купався в Дунаї і Саві, у Волзі й Черемоші, плавав із хлопцями з Європи в Азію через швидкоплинний Урал, але такої ніжної, лагідної води, як в нашій Орелі, немає ніде. У цій воді ми вчились плавати, з неї ми виростали так швидко, що матері дивувались.

Недарма кажуть: росте, як з води. Лагідна влітку, наша річечка ранньої весни, коли танули сніги, ставала повноводою, бурхливою. Якось на уроці, а школа наша за кілька десятків метрів од ріки, ми почули стогін дерева. Тріщав місток через Оріль. Ми висипали на берег. І побачили, як ріка змагається з тим містком. Кригою, що вже скресла, вона зрізала настил і понесла його за течією. Упіймали місток аж у селі  Сомівка Зачепилівського району Харківської області.

Весною Оріль заливала прибережні луки й ліси. Озерця за селом ставали повноводими. А яке сіно виростає! Тоді луки й вибалки стають наче багаті кольорами килими…

Оріль вважається найчистішою річкою Європи. Можливо, це й перебільшення, але невелике. І в дитинстві, і зараз, як у дитинстві, я випливаю на середину ріки і п’ю чисту воду. А потім лягаю на спину і повільно пливу за течією. Угорі високе небо, а в ньому кучеряві хмарини спинились. Біля очеретів помічаю білі лілеї. Вони такі чисті й ніжні, що їх жалко й рвати. Хай ростуть.

Багато води спливло з тих далеких юначих літ. Але всі ми, хто виростав на цих берегах, щоліта їдемо сюди як на побачення з нашою незайманою дівицею, що зветься Оріллю.

…А річка тече й тече через мої літа, через моє життя, а впадає мені у серце.

Відповісти