Хата моя

У нашій хаті завжди пахне полин, деревій, лепеха, увесь рік милують око мальви й троянди. Вони квітнуть на рушниках, які  мама вишивала молодою. За іконами, у миснику, на сволоці розвішані пучечки любистку, м’яти, васильків. Але найкращою буває наша хата влітку, коли все навкруги цвіте, вихваляється одне перед одним. У палісаднику розкошує любисток, нечесана панна, царська борідка, віє прохолодою літнього вечора канупер.

Сюди часто приходить соняшник, стане під вікном і милується своєю вродою. На ньому золотий капелюх, який так люблять бджоли. Невідомо звідки візьметься гарбуз, полізе на тин, зацвіте жовто-жовто. А вже мальви, так ті, як дівчатка: зійдуться біля воріт і стоять, ніби хочуть сказати перехожим: ви тільки подивіться, які ми гарні.

У нашій хаті ми навчились шанувати хліб і сіль, ділитись останнім з сусідами, тут ми навчились робити й любити роботу, поважати маму. Завжди я дивувався мужності й витримці своєї мами. Ми ніколи не бачили, щоб вона відпочивала: зранку ми ще спимо, а вона зварить їжі на весь день, дасть завдання кожному з нас і вже побігла на колгоспну бригаду, звідки вирушають на поле орати, сіяти, жнивувати. Скільки літ промайнуло з тих пір, але я завжди лечу душею до нашого двору.

То ж нехай благословляють тебе, моя рідна хато, інші люди, для яких ти стала прихистком, і нехай вони люблять тебе так само, як люблю тебе я…

Відповісти