І в будень зробимо свято (21 січня)

Двадцять першого січня – Різдвяний день, Пів-Івана. Про нього  кажуть: “Пів-Івана полоще ложки”. А тому його має відзначати лише жіноцтво. Пів-Івана збігається з Різдвом, отож його іще називають “виряджанням”, або проганянням свят.

Власне, цього дня завершувались усі празники зимового циклу. А тому гріх було працювати, як і на перший день Різдва, але горілочку вживати можна було. За добрих часів наші пращури повною мірою користувались цим правилом. Бо пити й гуляти – це наша стара й не завжди добра традиція.

Ще літописці відмічали хлібосольство руських князів, зокрема, Володимира Великого. Проте ані князі, ані їх дружини, ані товариство козацьке хоч і пили, та розуму ніколи не пропивали. Відомо, що вирушаючи в похід, на війну, козаки в рот спиртного не брали.

Та й взагалі в українців пиятка ніколи не була в пошані, її не вихваляли ніде, хоча наш народ завжди був хлібосольним. Про це свідчить кодекс гостинності наших людей, і, зокрема, моїх краян.

У рідному та сусідніх селах я свого часу записав багато віншувань, приказок, припросин на цю тему. Наприклад: “Який гість, така йому й честь”, “Межи людьми треба бути людьми: не цурайтеся хліба й солі”, “Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі”, “Принеси, Боже, здалеку родину, то ми і в будень зробимо неділю”. За столом висловлюється чимало жартівливих побажань: “Роди, Боже, жито, пшеницю, а в запічку дітей копицю”, “Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки”.

І все ж треба завжди пам’ятати правило: добре, коли люди припрошують, пригощають, а ще краще, коли гості і господарі міру знають.

Відповісти