Стало сонце кавунами

Казав мені незабутній сусід мій дядько Юхим Бандура: “Якщо в кінці літа на деревах багато жовтолисту, чекай  ранньої осені”. Тому й дорожчими здаються нам вересневі дні: вони яскраві, волошково-блакитні. Небо високе і синє-синє, а по ньому хмарки пливуть пухнасті, білі, наче хтось там, у високості, віз велику гарбу бавовнику та й перекинувся, а вітерець підхопив білі купи та й жене кудись на південь.

Сонце ще високе, інколи й припікає. Під його промінням мліють квіти і трави. Жарко дихає материнка, вона вже одцвіла, і тільки на окремих стебельцях можна побачити бузково-рожеві квіточки. П’янким духом дише білий деревій, пахнуть, засихаючи, від спеки, василечки, безсмертник та інші квіти.

На високих стеблах стоять купами мальви. Серпень-вересень -пора петрового батога. На луках, у старих глинищах, обабіч залізниці куди не кинь оком – синьо від його квіту. Підходжу до берега річки, опускаю долоні у воду. Вона вже добре холодна. Можна впевнено сказати: збігло ще одне літо.

У природі починається обмін мешканцями. Ті, що не бояться холодів, уже шукають собі домівок, а теплолюбиві – не затримуються – їм час до вирію відлітати. Їх чекає дорога, далека, однак тепла. Ну, а ми залишаємось тут, на своїй землі, чекати осені й зими. Але навіщо згадувати зиму, коли скрізь ще так багато літніх прикмет. Їх талановито помітив наш дніпропетровський поет Олександр Тараненко і написав:

Літо хмелю накрутило
В лісі, на кислиці.
Пшениці помолотило –
Будуть паляниці.
Літо сонце покотило
За ліси і доли,
Щоб воно позолотило
Соняхове поле.
Так за літо накрутилось
Сонце понад нами  –
На баштани опустилось,
Стало кавунами.

Відповісти