І синій терен осінньо терпне

Я не знаю кращої пори, коли цвіте терен. Грушам і яблуням ще тільки сняться білі весняні сукні, а він уже стоїть, як парубок, у білій сорочці пишається. Але свято весняного квіту, як і молодість, дуже коротке. Минає день-два, і кущі терну, які стояли в білому шумовинні, вже чорніють на схилах крутих ярів. Всю весну звідти лунають солов’їні трелі. Ця пташина любить селитись в терниках, де її не дістануть ані сороки, ані коти.

А восени, у жовтні, знову настає пора терну. Скільки й пам’ятаю себе, матері посилали нас рвати терен, бо ми дуже любили квашені ягоди. А нещодавно провідниця приміського поїзда Марія Воронова розповіла мені, що в них на Полтавщині печуть прекрасні пироги з терном, а її матінка Олександра Іванівна Денисенко навіть вареники з терном і з сливами варить. Великі, пухкі, смачні.

Збирати терен важко, бо ж поки нарвеш торбинку, то геть поколеш руки по лікті, і навіть лице. І все  ж приємна робота: надворі вже осінь глибока, дерева в діброві стоять майже голі, вітер горне жовте листя, а ми п’ємо терпке, як сам терен, повітря. І так легко і приємнодихати.

Восени, на закінчення відпустки, я поїхав у рідний край, до столиці дитинства мого, до села, та й пішов до терників. Тут уже гостювали заморозки, а тому терен прив’яв, і вже солодкий і терпкий. Ходжу луками, по узліссю. Після дощу, який пройшов уночі, повітря пахне вологим листям, грибами… Осінь і в природі, і в житті. Спливають на у пам’яті поетичні рядки, співзвучні цьому настрою:

Це мою хату вже замітає холодний вітер,
І синій терен в туманах сизих осінньо терпне.
Осінь…

Відповісти