Поки дерево спить

Наші предки, стародавні слов’яни, іменували січень просинцем. А й справді, після похмурого і непривітного грудня усе частіше прозирає високе синє небо, а пісинені, як піч у нашої сусідки баби Масенчихи, сутінки заходять усе пізніше. І зорі в нічному небі яскраві, ніби вимиті.

Виходжу рано у двір, а повітря аж прозоре. Але мороз добрячий, десь 15-17 градусів морозу. Кусає за вуха, хапає за носа. Січень у нашому степовому краї – найхолодніший зимовий місяць. Старожили пригадують, одинадцятого січня 1940 року було 38 градусів морозу.

Січень – місяць білої краси. Земля вкрита снігом, а дерева стоять в інеї, ніби весняний сад у цвіту. Але все частіше траплятимуться відлиги, а на сонці танутиме сніг. Нещодавно стоїмо на бригадному дворі, біля конюшні. Молоді лошаки виходять на водопій, і один з них лягає у сніговий замет і починає качатися на спині.

Конюх свариться на нього батогом: ах ти ж нерозумна тварино, ану встань, бо простудишся. Дядько знімає з себе старого кожуха і накидає на спину вороного. “Це на відлигу качається кінь,”- каже конюх. На другий день після того випадку температура з п’ятнадцяти градусів морозу упала майже до нуля. Та вже під вечір знову похолодало, пішов сніг, заморозило.

З давніх давен природа спонукала людину спостерігати, вивчати, аналізувати, предбачати. Усі ці спостереження й висновки об’єднані в народний календар. Скажімо, до кінця січня прагнули закінчити вирубку лісу, “поки дерево спить”. Зрубане в січні дерево не точить шашіль, не псують грибки, воно краще тримає тепло.

Вважлось, що й блискавка не вдарить у чисте дерево. Рубати ж дерево, коли почався рух соків, вважається за гріх.

Відповісти