Сонечко народжується (22 грудня)

Двадцять другого грудня мати будила нас словами: “Вставайте, хлопчики, вже сонечко народжується”. Біжимо до школи, а з-за ріки виринає сонце – велике, червоне, умите. З коминів хат піднімаються дими. У дядька Юхима Бандури дим густий, чорний, аж масний, бо топить вугіллячком, а у Марії Ярошенчихи – дим легкий, світлий, бо кладе вдова Марія у піч солому, або топить ще очеретом чи рогозом. Хтось із хлопців тягне за собою санчата.

З двору Ярошенків вибігає наша ровесниця, єдина в класі дівчина по імені Галя. Ми гуртом вітаємо її зі святом Ганни. “Прийшли Ганки – сідай у санки”, – гукають хлопці, і Галя падає в санчата, ми складаємо їй на руки свої торбинки з книжками та зошитами і гайда до школи. Над юрбою клубочиться пара. Холодно надворі.

З Ганниного дня наші матері починали готуватись до Різдва. У кого хата не мокріла взимку, господарка білила її, а в тих оселях, де по кутках іскрив іній, мазали тільки печі та лежанки. Багатші люди відгодовували кабанців, щоб до Свят-вечора мати свіжину. Помічали: яка Ганя до полудня – така й зима до кінця грудня, яка Ганна до ніченьки, така й зима до весноньки.

І все ж більшість людей помічають інше. Не в природі – в собі. З цього дня в душі з’являється настрій: раз починає більшати день хоч на гороб’ячий дзьобик, отже пішло до тепла.

Хай ще будуть такі морози, що замерзлі горобці, як грудки, падатимуть з дерев, ще не одна завірюха витиме під вікнами, гукатиме когось у коминах, та все частіше плачуть вікна в хаті – на відлигу, снігур прилітає під вікно – на відлигу, на потепління, кіт посеред хати розлігся догоричерева – теж на відлигу, конюх Федір Ткачук виганяє лошаків на водопій, а вони лягають на сніг і перевертаються через спину – знову ж таки на відлигу.

Ген за лісом засиніло повітря – то вже весна махає нам теплою хусточкою.

Відповісти