Пилипівка (27 листопада)

Двадцять сьоме листопада, день Пилипа, запусти на Пилипівський піст. Як же мені хотілось цього дня потрапити на очі моєї сусідки Ганни Ткачук. Бездітна жінка, вона запрошувала на вечерю всіх, кого зустрічала на вулиці: родичів, кумів, дітей.

Тітка Ганна готувала дуже смачну вечерю: смажила півника, варила борщ, пекла пиріжки, ніби хотіла нагодувати нас на всі довгі дні Пилипівського посту. Димів каганець на столі, заставленому вечерею, на стінах танцювали химерні тіні людей, а тітка Ганна щедрою рукою насипала в миски смачну вечерю.

Дуже раділа ця жінка, коли увечері до неї в хату заходили одинокі селяни. Все, що залишалось від вечері, вона щедро роздавала багатодітним сім’ям, які жили в скруті.

А навпроти, у хаті Івана Костюченка, молодого парубка, збирались хлопці й дівчата. Вони несли сюди пироги, вареники, м’ясо, ну й звичайно ж хтось витягав з кожуха пляшку оковитої. На вогник до Івана Трохимовича приходили й сімейні родини, бо тоді, на Пилипівку, збирались разом і молоді, неодружені хлопці та дівчата, й сімейні пари. Пісні, жарти, сміх. Весело було всім, хоча всі знали, що попереду довгий піст.

Пилипівка пам’ятна для мене, сільського хлопця, ще й тим, що коли згадаю про неї, у мене щемлять підошви ніг. Ми, діти, з цього дня м’яли коноплі, а мама починала прясти кужіль на полотно. І не стільки важка робота – м’яти кужіль, скільки нудна. Мовчки товчеш ногами конопляні волокна. І ні тобі телевізора, ні радіо. Єдина розрада, що прийдуть сусідки: тітки Наталя Субач, Векла Гоголь, Мар’яна Артющенко, дві Харитини – Бандура і Бабенко.

Сядуть на довгому ослоні, обговорюють останні події в селі, а потім заводять пісню. Стою біля плити, мну прядиво і весь поринаю у мелодію пісень: сумна пісня – і я журюсь, весела – і я танцюю на прядиві, навіть не помічаю колючої костриці.

Вже працюючи на заводі, ми, молоді парубки й дівчата, незважаючи на те, що були комсомольцями, збирались ускладчину й відзначали Пилипа. Навіть у студентські літа, в гуртожитку, відзначали початок Пилипівського посту.

До речі, у студентів піст триває всі п’ять років. Але увечері двадцять сьомого листопада на нашому столі були й м’ясо, й окіст, і сало. А наш товариш, найстарший студент Павло Сумароков, поет і журналіст, знав безліч прислів’їв та прикмет до Пилипа.

Казав: “Хто святкує Пилипа, той буде голий, як липа”. “Іній – на врожай, а дощ – на дорід пшениці”. “Як хмарно або сніжно – травень буде негожий”.

Відповісти