Олександр Токар

З Покрови у нашому селі починались весілля. А тому літні люди інколи називали жовтень весільником. Пригадую, як напередодні весілля, в суботу, молода з дружкою обходили рідних, близьких, знайомих. Ставши на воротях, промовляють: “Просили мама й тато, і ми просимо до нас на весілля”.

Я ще малий, парубкувати рано, а вже вчащаю на вулицю, а тому добре знаю молоду. Весела, жартівлива, а вже як заспіває, то й солов’ї перестають тьохкати, прислухаючись до її голосу. Сьогодні ж дівчину не впізнати: вона строга, урочиста, і вже якась далека. Та ще гарніша її пісенна коса, що виросла до пояса, її чорні брови і рожеві уста.

А в неділю рано-пораненньку на подвір’ї молодої заграли гармонії, загули бубни. Радісний і схвильований люд всідається за столи. Ними заставлено все подвір’я. Столи застелені гарними вишитими рушниками і скатертинами, які ткала довгими зимовими вечорами, а білила на блакитній весняній воді ще бабуся нареченої. І загуло, закружляло весілля.

Захмелілі од вина і радості дядьки, молодиці вже й нас, хлоп’яків та дівчаток, що стоять біля двору, споглядаючи за весіллям, запрошують до столу, пригощають весільними шишками і дивнем.

Та ось наближається той час, коли наречена має йти чи їхати до двору молодого. Починається найхвилююче: молода з дружками обходять подвір’я, співаючи прощальної. Це пісенне звертання до найближчої рідні, до всього, з чим пов’язані дитинство і юність дівчини… Кланяюсь тобі, сестро, що навчила косу плести.

Дякую тобі, брате, що приводив хлопців в хату, а татові подяка, що виводив парубків з оселі. Та найнижчий уклін, звичайно, матері: “Кланяюсь тобі, мамо, що будила мене рано, більш не будеш, не будеш”. Навіть воротам уклін: “Кланяюсь вам, ворота, де стояла хлопців рота, більш не буде, не буде”.

Це, мабуть, найпечальніший момент весілля, коли молода зі сльозами прощається з ріднею, дівоцтвом, з рідною оселею. Сумно й мені, і всім, хто слухав її веселі пісні на гуляннях… бо це ж тепер на одну гарну дівчину поменшало на нашій вулиці. Але в іншому кутку села вже пробують голоси молоді дівчатка. Там уже підростають чиїсь зоряночки, чиєсь кохання.