В холодну затоку жовтня

Обійдіть хоч усеньке Таромське, але не знайдете такого двору тут, ачи палісадника, де б не було квітів. Білі, червоні, жовтогарячі, вони так розкішно цвітуть, так привітно заглядають у вічі, ніби хочуть сказати: “Милуйтеся нами, бо вже скоро студений жовтень забере нашу красу”.

У тому кутку селища, де наш двір, живуть люди, які особливо люблять квіти. Дві Валентини Іванівни, чиї городи сходяться майже впритул, ніби змагаються між собою, хто кращі квіти викохає. Обидві жінки садять на якийсь рядок менше картоплі чи помідорів, щоб більше місця залишити для квітів. А тому їхні городи з ранньої весни й до глибокої осені наче у віночках.

У тих вінках і чорнобривці, і хризантеми, й кліматиси, і кручені паничі й нагідки. А наша найближча сусідка, Лідія Миколаївна, пустила у свій молодий садок нечесану панну – її у нас називають ще “нечесаною баринею”.

Так ось ця “нечесана бариня”, радіючи простору, сонцю, виросла такою густою і високою, що в її заростях потонули молоденькі яблуньки. Згодом ця квітка перейшла і на мій город, розкущилась поміж капустою та помідорами і стоїть собі, пишаючись. А від іншої сусідки вітер переніс на наше обійстя насіння айстри. І воно вкорінилось на картоплищі.

Урожай вже зібрано, можна й копати город, але ми не поспішаємо братись за лопату. Нехай квіти радують око своєю прощальною красою.

У багатьох дворах нашої вулиці зарум’янилась калина. Кущі стоять густо- червоні. А ягоди хоч і невеликі, бо ж сонце пекло все літо, і осінь не балує вологою, зате калиновий сік не гіркий, як звичайно, а солодкий з гірчинкою.

Калина виглядає з-за огорож і простягає гілки до перехожих. І квіти виходять з дворів аж на шлях. І так світло надворі, сонячно, гарно, ніби вся земля, увесь світ прибрані квітом. Та ось у розмаїтті чорнобривців та хризантем з легким сумом зацвітає синя квітка морозець.

Вона візьме за руку вересень і поведе його в холодну затоку жовтня.

Відповісти