Осінній первісток

Якось на початку осені зустрівся мені письменник Олесь Завгородній і питає: “Ви знаєте скільки синонімів до слова вересень?” Трохи подумавши, кажу: “Більше десяти”. “Мало, – зауважує Завгородній.

– Я вже зібрав понад сорок. Але й це далеко не всі”. І почав називати: бабине літо, хмурень, осінець, місяць-багатій, осінній тихочар, туманець, щедробарвень…

А найголовніша назва місяця пов’язана з вересом, рослиною, що поширена у Поліссі. Кущі вереса цвітуть з кінця літа й до кінця жовтня. Якщо стоятиме тепла погода, бджоли ще встигнуть узяти з нього трохи меду. З-поміж багатьох назв осіннього первістка мені найбільше до вподоби такі: осінній тихочар, зажурний шелестун, відлетень.

Справді, чарівнішого кольорами, як вересень, немає. Але це прощальна краса, а тому така дорога для людини. Вересень – це як розлучення з молодістю, коли усвідомлюєш, що та вже не вернеться ніколи. Печалі в серце додає і картина відльоту пернатих до вирію. Коли бачу в осінньому небі журавлиний ключ, я згадую нашу незабутню першу вчительку Ганну Микитівну, яка вересневої пори водила учнів на луки проводжати журавлів.

Побачивши ключ птахів, Ганна Микитівна печально говорила йому услід:”Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку”. При цьому вчителька брала грудочку землі й ховала у хусточку, щоб зберегти її до весни, а як вернуть журавлі назад, вона закопувала її в полі або в палісаднику біля школи. Це щоб весна була щедрою.

Перший місяць осені – пора масового збирання цукрових буряків, конопель, кукурудзи, соняшнику. Отож недарма вересень називають ще другожнивом. Він благословляє селянина і на сівбу озимих. Кажуть: колос з осені наливається, або: посієш густо – не буде пусто, мілка борозна – хліба півмішка. Тож нехай вам усім, люди добрі, густо сіється й багато родиться.

Відповісти