Олександр Токар

Сьогодні в народному прогностику день поклоніння чесним веригам (кайданам, путам) святого Петра. А люди в нашому селі називають празник Петра Вериги. Мій знатний земляк дід Заливаха Дмитро, який напам’ять знав усі народні прикмети, казав, що 29-го січня – останній день зими. Але при цьому зауважував:

– На Петра Вериги зима або поставить, або зруйнує криги. Дмитро сипав прикметами як з мішка. Наприклад, казав: якщо цього дня мороз, то влітку буде жарко, велика спека стоятиме надворі. Коли напередодні місячно, світитимуть зорі, літо врожаєм прославиться, і весь рік видасться щасливим.

– Діду, – питаю старого, – якщо ніч перед цим святом стоятиме хмарна, тоді що?

Дмитро зітхав: увесь рік буде смутним.

Ці прикмети, будемо казати, на перспективу, на весь нинішній рік. А ось інші – на день сьогоднішній, наступний. Наприклад: пес качається по снігу – чекай відлигу, якщо гуси або качки, сидячи на снігу, махають крильми – теж на потепління, відлигу. Ворони кричать – на заметіль.

Дід Заливаха часто згадував свої молоді літа. Він ставав замріяним, поринав у спогади так глибоко, що вже нічого не бачив довкруг себе. З дідових розповідей про молодість виходило, що тоді й сонце яскравіше світило, і морози були куди там теперішнім. Горобці на льоту замерзали, падали грудками на землю.

– Та що там горобці, – казав Дмитро. – Он у 1941 році така зима люта стояла, що як линеш води угору, то вона миттєво перетворювалась на кригу. Так і дивись, щоб на голову не впав шматок льоду. Ото були морози. А сніги! Такі заметілі мели, що нагортали замети аж до хатніх димарів.

Справді, я й сам пам’ятаю ту зиму. По заметах ми вилазили на сарай і спускались униз на санчатах як високої гори…