Спас великий, яблучний
З-за крутої гори ще тільки сходить сонце, а ми вже в дорозі на жнивне поле. Ще не вижата пшениця, не всі снопи складено в скирти. А осінь уже махає нам хустиною, що вицвіла на літньому спекотному сонці.
Ми йдемо в поле косити пшениченьку, а кілька в’язальниць залишились, аби від імені всіх косарів та снопов’язальниць сходити до церкви й однести на посвяту яблука, груші, інші фрукти, мед, паляниці, коржі та плескачі – все, чим обдарувала селянина щедра природа. У кожному кошику, в яких селянки везуть обіди, багато яблук.
Віруючі люди до дев’ятнадцятого серпня, Великого Спаса, не вживали яблук, бо існувало та й сьогодні існує повір’я, що їсти яблука до другого Спаса – великий гріх.
Усі жінки, чиї діти померли, вірили, що дев’ятнадцятого серпня мати Божа роздає діткам на тому світі золоті яблука, а ті малята, чиї тато або мама порушили обітницю, стоять збоку і плачуть, бо мати Божа сказала: ”Ваші яблука свиня з’їла”.
Між іншим, мені тоді, малому, так жаль було тих діток, що я ледве не плакав із жалю до них. Якщо була добра погода, то наші селяни кінчали жнива до Спаса, але таке траплялось дуже рідко. Аж до вересня у полі співали косарки, гули комбайни.
На Спаса наші бабусі востаннє заготовляли лікарські трави, вважаючи, що Діва Марія це зілля сіяла, а Спас поливав та сили додавав. До Спаса наші сільські піснярі співали пісень, які викликали в душах багатьох людей печаль. Серед них і така: ”На Спаса раненько”. Це пісня про те, як матінка виряджала сина в солдати. Справді, в усі часи був осінній призов до армії, і мами виряджали дітей до війська.
Другий Спас – це ще й прощання з літом, навіть прислів’я існують такі: ”Прийшов Спас – пішло літо від нас”, а ще: ”Прийшов Спас – бери рукавиці про запас”. Тож шукаючи рукавиці про запас, молимо: ”Літечко добре, не покидай нас ще довго- довго”.