Половини літечка немає

Не знаю, як в інших селах, а в моїй Козирщині напередодні Петропавлівських свят жінки проводили негласний конкурс: хто краще вибілить хату. Мазали білою глиною з додаванням синьки та інших фарб, а низ підводили рудою глиною, і розведеною сажею, синьою та червоною фарбами. Негласним суддею в цьому змаганні мазальниць був бригадир Юхим Бандура.

Він ішов вулицею, заглядав у двори, а наступного ранку, роздаючи наряди, казав жінкам: “Я тобі, Федорко, Ганно, Векло чи Маріє записую трудодень за красиву хату”.

На Петра й Павла навіть старі хати, помазані в білий колір, були схожі на наречених, а вночі нагадували лелек, що зібрались у вирій та й сіли рядочком перепочити перед далекою дорогою. І в середині хату мазали білою глиною, а долівку мастили рудою.

Стіни оздоблюють чистими рушниками, долівку притрушують польовими квітами і травою. В хаті чисто, затишно. Пекли пампушки, що називаються мандриками. З Петра-Павла зозуля перестає кувати, бо вкрала у святого Петра мандрику та й удавилась нею.

Як зараз бачу: їдуть мої селянки на жнивне поле у празникових кофтах і хустинах. Виїжджають за село, та починають журливої: “Ой, Петре, Іване, вже наша пісенька минає, половини літечка немає”. Справді, покотило літечко до осені. І хоч попереду ще багато спекотних днів, жнива ж бо тільки починаються, але вже помічаєш у природі перші ознаки осені: на гілках білих акацій, тополь і кленів то тут, то там жовтіють листочки. Як у тої молодиці, що в розквіті віку й здоров’я назбирала сивини в коси.

Відповісти