Йшло до Петра, а тепер до Різдва (12 липня)

Дванадцятого липня день святих Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші люди, Петра. Цієї пори у багатьох місцях в Україні тільки починаються жнива, а тому звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра – жито зажинати.

На Петра наша сільська хата виглядає так, ніби в гості зібралась : стіни її побілені, а приЗьба підведена рудою або синьою фарбою. Затишно і в самій оселі. Над вікнами, на покуті, де ікони, висять чисті рушники. Долівка помащена глиною, встелена травою.

В хаті пахне полином, канупером, м’ятою. На столі у великій мисці лежать мандрики – це такі сирники, спечені з пшеничного борошна. За легендою, святі Петро й Павло, як мандрували, їли ці коржики, а тому й називаються вони мандриками.

Якось зозуля схотіла скуштувати мандрики, вкрала та й подавилась нею. Отож і не кує вона від Петра-Павла. А якщо раптом і почуєте зозулин спів по Петрові, то знайте: це дуже стара зозуля, яка раптом згадала свої молоді літа.

Петропавлівський святодень відзначали пастухи. Йдучи цього дня по корови, люди несли чередникам різні гостинці: пироги з вишнями та малиною, сало, хліб, огірки, а дехто й чвертку горілки. Саме дванадцятого липня закінчувався Петрівський піст, він тривав недовго, всього два тижні. На луках косарі докошували трави, тут уже стояли запашні стіжки сіна, їх духмяний повів долітав у найдальші куточки села. Петрівчанська пора – найкраща пора в літі. Зарум’янилась вишня і слива, починають жовтіти абрикоси, ось-ось спалахнуть червоним полум’ям крутобокі помідори.

Казали: від Петра – красне літо. І таке ще є прислів’я про це свято: “Йшло до Петра, а тепер до Різдва”. Тобто, покотило літечко до осені. Але ж попереду жнива. А жнива завжди гарячі.

Відповісти