Маківка літа – липень

Ходімо, читачу, на луки і в поле, щоб побачити літо в найкращих його нарядах. Там не видно ані молодої зелені, ані блідих кольорів. Усюди – яскраві фарби і пишнота середини літа. Густо цвіте буркун, петрів батіг, солонець, а на місці скошених трав пішли в ріст отави. Скрізь розкішні копиці сіна, що пахнуть м’ятою. Бачу довгоногого бусла, який стоїть на копиці і веселим оком оглядає луг і діброву, озерця і заплаву маленької річки. Стрекочуть коники в траві, ширяють ластівки над отавою.А від озерець чути гомін качок, що з молодими виводками випливають на плеса…

З гарячих луків хочеться піти до діброви, до її прохолоди. Та не шукайте в липні холодку. Скрізь спека. Недарма кажуть про маківку літа: “Липень – хоч роздягнись, а все ж легше не буде”. Тож давайте підемо на поле, де й вітру більше, й простору. Тут уже пахне скошеним хлібом. Пшениці та жита високі й такі густі, що й вуж не пролізе. Кинеш капелюх на колоски, а він так і лежить, не падає.

Але картина поля в середині літа швидко міняється. Уранці воно шумить колосками, а на вечір тут уже рівними рядами стоять копиці соломи, а по стернях ходять лелеки. Хто хоч раз вдихнув запах стерні, той ніколи не забуде його.

У липні все пахне скошеним хлібом. Виходиш з літака в аеропортах Донецька, Краснодара, Бєлграда і Єревана і скрізь чуєш повів скошеного пшеничного поля. Кращої пори, як у липні не буває упродовж року. І світла, і тепла, і пахучого хліба – скільки хоч.

Відповісти