Липень золото розливає

Без категорії / Відповісти

На початку липня над полями прошуміли рясні, теплі, щоправда, з вітрами, дощі. І соняшники, що досі ніби дрімали, раптом розтулили повіки жовтих очей, бризнули таким щирим і щедрим золотом, що на всьому білому світі стало ще світліше. Зашуміло, заграло жовтогаряче море, хлюпає золотими хвилями у пшениці, лісосмуги, на курні шляхи.Золотий пилок лягає на колоски, золотить листочки кленів, устеляє польові дороги.

Соняшники – рідні діти сонця. Ще й не світало, а вони вже повернули свої голівки на схід, виглядаючи сонце. І цілий день не зводять з нього своїх очей.

У широкій лісосмузі, там, де вона одним кінцем збігає в долину, бачу, стоїть пасіка. Вуликів зі сто. Моложаві колоритні дядьки, схожі на традиційних пасічників з білими бородами, пораються біля вуликів.

– Буде мед соняшниковий? – питаю старшого пасічника.

Той лише посміхається, вдоволений.

– Звичайно, буде, лиш би небо ще бодай раз бризнуло дощем.

А я пригадав необачну свою оцінку соняшникового меду, сказавши по радіо, що він менш корисний квіткового чи акацієвого. І ось мені зателефонувала фітотерапевт Галина Лікар і сказала: “А ви неправі. Соняшник наливається і сонцем, і синявою неба. Тож хіба може бути соняшниковий мед менш корисним для людини”?

Згоден з вами і каюсь, Галино Марківно.

… Цвітуть соняхи. Стою біля золототканого килима й згадую поетичні рядки Олександра Тараненка, журналіста і поета:

Соняхи над колоссям кланяються світилу,
золото розлилося ген аж до небосхилу.
Стежка за обрій в’ється, шлях стережуть раїни.
Здалеку степ здається прапором України.

Відповісти