Олександр Токар

Рукописна газета, заснована в школі, зберігає відгуки на замальовки О.С.Токаря наших односельців, тільки деякі з них наведемо, бо багато ж людей хотіли сказати своє словечко до автора:

Слухав радіо за “наказом” онуки. А далі і сам звик до Токаря. Усі ж сільські роботи знає, бо з дитинства відчув “по чім лихо”. Говорить так, що оце тобі і трава скошена пахне, і шерхіт коси чути… Землю любить, а головне – душа у нього щедра…
дідусь Галі Міленко

Був травень. Радіо співало “День Победы”. Потім, чую, що говорить журналіст: “Ціла рота моїх краян не повернулась додому, в рідне село”… І я заплакав. Бо згадав 1943-й, коли нас 17-річних хлопців погнали під ворожі кулі, на р. Молочній майже всі загинули, бо й стріляти не вміли. Ні забути, ні пояснити неможливо…
І.М.Середа, ветеран війни

Наші онуки – Федя та Максимко – вчаться в класі, де придумали казку про Токаря. З передач по радіо знають, що любить він українську пісню. Запросили діти нас, щоб разом співати. Співаємо, душею молодіємо. А онуки хай краще співають, ніж вчаться курити та пити!
бабусі Анна та Євгенія

Близькі мені розповіді Токаря про дітей повоєнної пори, бо я теж родом з того покоління. Усе як говорить, все правда. Тільки треба кажку з тих оповідань скласти. Дайте нам знать (нам, пенсіонерам), ми допоможемо грішми.
А.В.Малий, пенсіонер

В замальовках Токаря – велика шана і повага до Жінки (Матері, Сестри, Дружини, Бабусі, Дівчини). Спасибі Вам від усього нашого жіноцтва, дорога Людино…
Тетяна Лізанець

І не тільки… Ми всі разом вклоняємось Мудрій Людині, талановитому журналісту, і говоримо: “Ми любимо Вас… Справді”

Осінь, 2000 рік