Олександр Токар

Я ще застав людей у нашому селі, які добре пам’ятали звичаї старовини. То були поважні віком чоловіки й жінки, від яких ми чули багато розповідей про свята і обряди козаків. А село наше колись було центром Орільської паланки, отож традиції запорізької вольниці ще довго жили в пам’яті і серцях людей.

Так, на Хрестопоклонному тижні, на середопістя, жінки на селі пекли хліб у вигляді хреста. Це був хрестопоклінний хліб. Частину його з’їдали, як звичайний, а кілька хлібів клали в зерно, яке мали сіяти незабаром. І ось приїхали в поле, клали хліб прямо на ниві, молились обличчям до сонця, а тоді набирали жменю зерна, сіяли ним навхрест, примовляючи: “Господи, допоможи і благослови”. Сіючи першу загінку, жували хрестопоклінний хліб.

Примічали: якщо у цей день заспівають жайворонки, буде добрий урожай зернових. Коли ж ці пташки літають низько і не співають, то це означало, що літо буде посушливим, неврожайним. Інколи в один з хрестопоклінних хлібів запікали гроші. А як прийдуть у поле, кожен сівач бере хліб з воза, і кому з них попадається хрест з грошима, той вважався щасливим, він мав починати сівбу. Щоб нива не заростала бур’яном, головний сівач, а ним був переважно батько, одягав сорочку, в який він ходив на сповідь і до причастя. Вона зберігалась у скрині, а в день виїзду в поле батьки одягали їх.

Як минула перша половина Великого посту, казали: піст переламався. В цей час ворона хрест кладе з прутиків, починає вити гніздо, а незабаром буде нестися. Весна бере своє.