Олександр Токар

Наше село з двох боків оточене озерами й луками. Це улюблені місця для журавлів, лелек, диких качок та гусей. Встаю, бувало, ранком, перейду глинище, і вже на низу, на луках. Бачу: он пішов журавель до болота. Йде він розміреним кроком, як дядько Порфирій, повільно заходить у неглибоку воду, а потім поплив собі. А в небі, осяяному високим гарячим сонцем, двоє журавлів пишуть великі кола. Тут їм просторо і радісно.

Згадую приказку “Як журавлі в небі”. Так казали про нас, хлопців, дядько Олександр Лошаденко: “Ви як журавлі в небі”. Тобто добре почуваєтесь у молодому віці. Голос журавлика гучний, і коли надворі тиша, його чути далеко. Хоча треба сказати, що журавлі кричать мало. Вони мовчуни, і озиваються лише тоді як відлітають у вирій. Тоді їх “турли” сумовито лине з неба. Пригадую і оповідку, пов’язану з птахами. Якось журавель, перепілка й деркач орали ниву. Журавель ходив за плугом, деркач водив волів, а перепілка поганяла. Раптом перепілка побачила пеньок та й кричить: “Під пеньок, під пеньок”, деркач каже: “Придерж, придерж”, а журавель своєї: “Турли, турли”. Деркач з перепілкою погнали волів, і плуга поламали.

Журавель розумний, діяльний птах. Він з ранку й до самого вечора в русі. Збирає поживу на озерах та в болоті, бруньки дерев, ягоди, комах, насіння бур’янів. А потім розважається. Про жартівливий танець журавля писав Котляревський: “Тут інші журавля скакали, а хто од дудочки потів”. Та все ж я найбільше люблю лелеку. За його розум, доброту, відданість людині, на хаті якої він живе. Я спостеріг: якщо господар чи господарка, на чиїй хати живуть лелеки, помирає, птиці уже не вертають в те гніздо. Весною, повернувшись з вирію, покружляють над пустим подвір’ям та городом, і відлітають назавжди.