Олександр Токар

Серед тих, з ким листуюсь я і мої колеги, є  й письменники та поети, що близькі нам творчою працею і душевним складом. З-поміж них, зокрема, українська письменниця, яка мешкає у Львові, Євгенія Божик. Це відома в Україні та за її межами письменниця і громадська діячка, лауреат  кількох Міжнародних літературних конкурсів, що відбувались у Канаді та США.

Євгенія Божик передала мені на кореспондентський пункт свою книгу прози “Троянда для ровесника”. Героїв цієї книги я знаю дуже добре: вони живуть і по сусідству зі мною в місті і в нашому селі. Більше того, ця книга й про мене самого, про маму.

Був у нашій сім’ї такий випадок: щоб не вмерти з голоду в 47-ому році, мама вирішила продати корову заготівельникам з м’ясокомбінату. Наша Красулька була вже стара й дуже розумна.

Коли мама виводила її за двір і передавала налигача заготівельникові, Красулька плакала такими сльзами, що ми, діти, заревли на три голоси: не продавайте. “Добре,- сказала мама, – як будемо помирати з голоду, то вже разом з Красулькою”. Героїня новели Євгенії Божик  “Спогад на два голоси” в такій же ситуації продала корову, хоч Лиска і плакала, і втікала з череди, яку гнали на м’ясо.

На схилі літ, перед тим як  відійти за берег вічності, мати сказала доньці: “Я зрадила нашу годувальницю. Це найбільший гріх мого життя.” Не можна без хвилювання читати повість  “Предтеча любові”, оповідання “Спустошений сад”, “Купили черевики”. Гортаючи сторінки книги “Троянда для ровесника”, потрапляєш  у світ добра, краси, надії та віри. Слово письменниці мудре, виважене, добре.

І насамкінець скажу: прочитавши книгу Євгенії Божик, я виконав настанову видавців її: передати книгу  іншому з побажанням  радості й щастя, в надії на те, що подобрішаємо ми, потеплішають наші стосунки. Шановна пані Євгеніє, вашу книгу прочитала вся наша родина, читають і насолоджуються нею  колеги  та друзі. Спасибі вам.