А ночі доточили (24 червня)

Коли на поріг моєї оселі стають Варфоломій і Варвара, мене огортає зажура: відсьогодні починає коротшати день. Але ж зовсім недавно, тільки позавчора, святий Кирило провів весну й зустрів літо, а сьогодні Варфоломій та Варвара дня украли і до ночі доточили. Звичайно, ще буде багато спекотних днів і тижнів, бо ще ж попереду Петрівка, сінокіс і жнива. Та все одно минає пора літнього сонцестояння, і вже ночі стають довшими, і зозуля все скупіше кує непрожиті нами літа, і вже закінчується пісня соловейка. Як писав поет: “Привід бабиного літа ходить у дворі”.

Але що це я завів сумної? Надворі ще літечко тільки наливає соками суниці, черешні, полуниці, вишні і сливи. Надворі пора буйноквіту картоплі, огірків, гарбузів, баштану.

Цими днями я побував на малій своїй батьківщині – у селі Велика Козирщина Магдалинівського району. Село купається в розкішній зелені. У нашій старій хаті пахнуть чебрець і шавлія, солодким віє від прив’яленої гілочки старого клена, який ще пам’ятає молодими моїх батьків.

Пізнього вечора виходжу за двір послухати сільську тишу. І раптом чую: далеко-далеко подає голос гармонія. І знову щемливий холодок огорнув серце… Мабуть, тому, що, як співається у пісні, не я іду з баяном, і що вже сивою стала чорнява дівчина, котра хилилась до мого плеча.

Відповісти