Олександр Токар

У дивовижних барвах купається травень. А тепер до них додала свого квіту ще й біла акація. Вона зацвіла дуже рано. Так, йду вулицею і зачаровано вбираю поглядом ніжну зелень травиці, буяння квітів у палісадниках і на городах, бризки ярого сонця крізь густу зелень каштанів, лип, кленів. Усе цієї пори чисте, свтле, ніби скупане в кришталевій водиці моєї неповторної красуні Орелі. Біла акація – улюблене дерево багатьох українців. З її квітуванням пов’язують прихід справжнього літа й тепла. Прислухайтесь: у білих китицях акацієвого квіту гудуть бджоли, збираючи багатий і дуже цінний для здоров’я людей мед. Він стоятиме і рік, і два, й не загускне. Біла акація – одне з тих дерев у містах, які ретельно вбирають дими заводських цехів, а людині повертають кисень. Колись, понад сто років тому, як у нинішньому Дніпропетровську закладали великий металургійний завод, біологи прийшли до заводчиків і сказали: треба садити білу акацію.

Тогочасні багаті люди не пошкодували грошей, закупили насіння і саджанці білої акації й посадили на вулицях міста. До цього часу збереглось багато дерев, яким понад сто років. Та й у селах нашого степового краю багато акації. В ці дні вона так щедро цвіте, що, здається, не йдеш, а пливеш у густому неповторному ароматі. Акації стоять густо, живою стіною закриваючи хати від сонця, дощів, завірюх. Квіти акації тут мають кілька відтінків: від сніжнобілого до блідорожевого.

Йду вулицею свого дитинства. Біля дворів цвітуть акації, що пам’ятають мене з юних літ. На акаціях ще немає листя, але вони вже вкриті чистою запашною піною. Солодкий туман огортає душу. А над селом, над запашним світом пливе травень у бадьорості зеленого листя кленів, кетягів акації, рожевої шипшини.