Я тобі пісню приніс, мамо

За календарем знаменних дат друга неділя травня – День матері.

За далекими гонами прожитих літ чую голоси лобогрійок. Надворі літо уповні, і все село, як мовиться – старі й малі, – на жнивах. Мами в’яжуть снопи, я, малий хлопчик, напуваю жіночок холодною водицею. Йду за лобогрійкою по сліду колеса, щоб стерня менше колола мої босі ноги. По снопах узнаю, хто їх в’яже. Оцей, у перевеслі якого гілочка петрового батога, зв’язала тітонька Марія Ярошенко, а далі впізнаю мамині снопи. Вона додає у перевесло в’юнкий польовий горошок, який літньої пори цвіте блідорожевими квіточками. В’язальниці запнуті косиночками, і від того здається, ніби поле помережене різними квітами. Підходжу до мами. Вона спрагло випиває прохолодну вологу, а потім пригортає мене до себе: “Втомився, синочку?” Руки мами пахнуть травою і підтятими стеблами пшениці. А сонце йде вгору та вгору, повітря нагрілось так, що й дихати важко. Чую голоси жінок: “Скоріше неси воду!” І я біжу від однієї в’язальниці до іншої, щедро наливаю воду в кухоль.

Потім обідаємо у польовому стані. Куховарка Векла Гоголь наварила борщу з рибою, каші. За півгодини вже хтось з жінок заводить пісню.

Я вже не пам’ятаю багато голосів поля, але пісень, які звучали там, не забути ніколи. Важко тоді працювали, та всі були молодими, і втома швидко минала, атому й співали, й раділи…

Давно те було, ой давно. Уже немає нікого з тих косарів та в’язальниць повоєнної пори, але пам’ять про них жива. Через багато літ услід за поетом звертаюсь до матінки, до тіточок-в’язальниць: “Я б тобі хліба приніс, якщо можна, я б тобі пісню приніс, якщо можна, мамо, до тебе немає дороги”.

Пам’ятаймо наших матерів.

Відповісти