На Богородицю

На другий день після Різдва Христового, восьмого січня – свято Богородиці. Оскільки воно пов’язане з Матір’ю Божою, його вважають великим празником. Цього дня жінки та дівчата в нашому селі не брались ні за яку роботу, велику чи малу. Особливо ж вагітні жінки та їх чоловіки. Вірили, якщо хтось із них працюватиме, навіть через крайню необхідність, в родині може з’явитись дитина з різними фізичними вадами, зокрема, безпала, або шестипала. Я знав чоловіка, в якого від народження на лівій руці були два зрослі пальці. Як казали бабусі, це йому за гріхи батька, котрий на свято Богородиці працював, у той час як дружина його була вагітна.

Свято Богородиці обставлене різними обрядодіями. Зранку, бувало, до нашої сусідки Харитини сходились жінки з усього кутка, приносили різні страви, напої, веселились. Тим часом чоловіки мали займатись господарством.

– Не на того напали, – протестував дядько Юхим. Він сідав окремо від жінок за стіл, наливав келишок горілки, потроху пив, закушуючи свіжою ковбасою, кров’янкою, холодцем – всим, що наготувала тітка Харитина. Потім таки приєднувався до жінок, і вже разом співали, веселились. Тим часом по селу ходили жіночі гурти колядниць. Ті, хто любив пожартувати, переодягались у чоловіче вбрання, приклеювали вуса і в такому вигляді приходили славити господарів, бажати їм доброго врожаю, приплоду в стайнях, багатих роїв на пасіках.

Вважалось за обов’язок сходити зі святковим поздоровленням до бабусь, які приймали роди. Добра, скажу вам, була традиція пошанування цих жінок. Всі ми в селі, діти й дорослі, з малих літ знали, хто зустрічав нас, коли ми вперше крикнули у світ. Бабуся-пупорізка була нам як родичка, як друга хрещена мати. Отож дітвора мала нести їм святкову вечерю, бажати здоров’я, щасливих новорічно-різдв’яних празників. Дехто на день Богородиці справляв панахиди по тих, хто одійшов. Вірили, що душі померлих сходяться у храмі, де їм читають молитви покійні священники.

Ця обрядодія  – ще одне свідчення моральності українців, які завжди шанували своїх предків, молились за них. І радісно від того, що все це потроху відроджується, стає рисою характеру і нинішніх поколінь українців.

Відповісти