Олександр Токар

Другого травня Івана Старопечерника. Вважжається, що від цього часу травневе сонце особливо парке. Цією обставиною колись повною мірою користувались ткачі.

Чим паркіше сонце, тим воно краще для вибілювання полотна. Отож наші мами, бабусі, наткавши за зиму полотна, починали його білити. За селом, на луках, де ще багато озерець талої води, в ці дні колись було весело і гарно. Жінки та молодиці замочували полотно, били його праниками, а потім розстеляли на зеленій траві. Як тільки полотно висихало, його знову клали у воду, а потім били праниками. Пам’ятаю, тільки встану з поїзда, а село від залізниці кілометрів зо два, так і чую: б’ють праники.

Далеко-далеко линули звуки веселих праників. А довкруг усе цвіте, радіє паркому сонцеві, білій піні терників, абрикос, слив. І луки, де білять полотно, теж розквітчані багатьма кольорами. На глибоких озерах в цей час багато різних птахів, тут можна побачити і журавля, і лелеку, і качок, і навіть лебеді гніздяться тут. Журавлі вміють добре ховати від стороннього ока місце свого гнізда. Але якщо хтось і знаходив оселю журавля, не чіпав її, бо, за народним віруванням, журавель птиця небесна.

Полотно під парким Івановим сонцем швидко висихає, отож на нього бризкали водою, а потім знову й знову били праниками. Тому й казали: “Прачі б’ють – Івана чуть”.