Олександр Токар

Шумлять талі води, парує земля під весняним сонцем, а в садках чути концерти дрібної пташини, зокрема синиць.

…Ну, що тієї синички? В чоловічій жмені сховається. А дивись же – такої шани зажила серед людей. Дівчатка до неї з проханням: “Синичко, синичко, дай на спідничку”. Бо колись, як ще люди пряли нитки на полотно, казали: “Як синичка крутить хвостиком, так нехай моє веретено пряде”. А коли жінка ткала, то говорила: “Як синиця хвостом крутить, так нехай і човник мій тче”. Синицю нерідко згадують у прислів’ях та приказках.

Наприклад: “Така молодиця як синиця: де стане, там усяка шкода пропадає”. Казали й таке, що саме синичка оберігає жінку від удівства. Для цього конопляне насіння, яке дуже люблять синички, сипали на перехрестя стежок і доріг, якими ходять чоловіки. Вірили, що “куди б не пішов милий, додому все одно повернеться”. Коли дівчина виходила заміж, мати з батьком пекли молодій з тіста ягнятко – щоб господарство водилось, голубків – аби жили в мирі та злагоді, і звичайно ж синичку – щоб не осталась удовицею.

Синиця завжди біля людей. І взимку нікуди не відлітає. В усі часи добрі підгодовують пташку лляним та конопляним сім’ям, чіпляють на нитках сало, щоб весною була масна рілля і сарана садовини не помічала.