Благовіщення (7 квітня)

Саме цього дня до Пріснодіви Марії прийшла звістка про те, що вона народить Сина Божого. Блага вість осінила землю, і став цей день великим святом. Кажуть, навіть птиця сьогодні не мостить гнізда. Та якось побачив я ще хлопчиком, як горобець носить до своєї долівки солому і пір’я, і кажу про це бабі Маркелці, нашій сусідці, що була глибоковіруючою людиною, а вона мені у відповідь:

– Так горобець же не визнає свята, бо він бусурман серед птаства.

Мої селяни з особливою шаною ставляться до свята, бо вірять, що Бог сьогодні благословляє віс рослини. Через це гріх братися за будь-яку справу. Отож і ми, дітвора, цього дня були звільнені від усякої домашньої роботи. Відтак йшли на луки зустрічати лелек. Хай надворі сніг лежить, дме холодний вітер, а бузько все одно приб’ється до гнізда.

Якось у селищі Зачепилівка на Харківщині я почув цікаву історію, що схожа на красиву легенду.

…На хаті, в якій жила баба Марія, було старе лелече гніздо. Не одне покоління цих великих, добрих птахів народилося в ньому. Кожної весни сюди прилітала пара чорногузів, яка вигодовувала кілька лелеченят, а в кінці літа разом відлітали до вирію.

Лелеки добре знали бабу Марію, не боялись її. Коли вона вранці виходила з хати у двір, старий лелека зустрічав її клекотом, ніби радіючи, що господарка жива, вдома.

Але однієї літньої ночі, коли в гнізді вже підросли лелеченята, загриміла гроза, піднявся вітер, полив дощ як з відра. Одне з лелеченят випало з гнізда. Коли бабуся вийшла за поріг, вона побачила, що молодий чорногуз лежить під хатою мокрий, з переламаною ніжкою, покаліченим крилом. Баба однесла бузька до ветеринара. Той приладнав птахові дерев’яний протез і полікував крило. Лелечка звик до баби, яка носила йому корми з недалеких луків: то жабеня, то вужа упіймає і віддасть птахові. А потім пташеня стало ходити з бабою на луки. Вона попереду, а воно позад неї, стукає по стежці дерев’яною ногою. Якщо бувало дуже голодне, клювало бабу в литку, вимагаючі їжі.

Старі лелеки не покидали свого маляти. Вони сідали у дворі, ходили довкруг нього і щось клекотіли. Старий лелека стрибав на погрібник, на сарай, ніби показував, як краще потрапити до гнізда, але пташеня не могло злетіти.

Кінчався серпень, лелеки захвилювались, бо вже треба було відлітати. Сумним оком чорногузи оглянули бабине дворище, по якому ходило пташеня, а потім знялися та й полетіли.

Восени та взимку пташеня жило у сінях Маріїної хати, а як стало дуже холодно, жінка брала його в тепло.
Та ось узимку Марія тяжко захворіла і вже не вставала. Клопотатися з бузьком було нікому, то ж ніхто й не помітив, куди воно пропало.

Навесні баба померла, і опустіло дворище. А невздовзі прилетіли лелеки, сіли на хату. Побачивши порожній двір, знялись та й полетіли. І більше ніколи не прилітали сюди. так і стоїть хата пусткою. Навіть горобці, які мостились під лелечою домівкою, покинули свої гнізда.

Кажуть, лелеки селяться біля добрих людей. Марія була дуже доброю. Коли сини вирішили перекрити материну хату шифером, стара заперечила: в гнізді лелеченята, а ви будете знімати дах. – Не страшно, – сказали сини, – лелеки пожуряться та й забудуть. Марія у відповідь:

– А люди що скажуть про мене?

Так і не дала ремонтувати свого житла.

Багато літ минуло відтоді, як не стало бабусі. Ніхто не живе зараз у її хаті, і жодна лелеча сім’я не оселилась в гнізді, що й досі лежить на старому даху.

Відповісти