Сниться город господині (18 березня)

Сьогодні, 18-го березня, за народним прогностиком день святого Конона. В усі часи цей день відзначали ті, хто мав коней.

Мабуть, ніхто в нашому селі так не любив коней, як Федір Ткачук. Він повернувся з війни безногим інвалідом, ходив на милицях, але все одно наполіг на тому, щоб його поставили конюхом. Як треба було чистити своє різномасне господарство, Федір прилаштовував протеза й прибирав у конюшні, давав сіна вороним та буланим, ганяв на водопій, водив у нічне. Завдяки йому ми, хлоп’яки, з дитинства уміли швидше вітру гасати на конях.

На день Конона Федір приходив на роботу в чистій сорочці, трохи захмелілий, а від того був дуже гомінливий. Розповідав різні історії, що стосуються коней. Якось заходжу в конюшню, а на бантині висить убита сорока. Навіщо ви її почепили?, – питаю дядька. – А це щоб домовик коней не мучив. Дядько Ткачук вірив у існування домовика, цього доброго духу оселі. Коли вітер гукав у димарі, і стукало щось та грюкало на горищі, дядько Федір хрестився й казав: ото є домовик.

Він любив коней. Вночі заплітає їм грви. А якого коня не злюбить, то вже знущається з нього дуже. Ганяє так, що на ранок кінь стоїть весь у милі.

Отож дядько й повісив у стайні застрелену сороку, щоб домовий нідка не мучив. – Коли ми жили одноосібно, – казав Федір, – то прив’язували в стайні цапа, щоб домовий їздив на цапові, чи на сороці, і не мучив коня.

День святого Конона відзначають не тільки ті, хто має коней, але й інші люди, переважно селяни. Жінки перебирають насіння, готують його до сівби. А тому й кажуть: “На Кононовій днині сниться город господині”.

Відповісти