Олександр Токар

Чотирнадцятого березня – перший день весни за старим стилем, а в православному календарі свято Євдокії, Явдохи- плющихи.

Бувало, цього дня, вертаючи зі школи, я можу навіть хату свою минути, аби хоч на якусь часинку вийти на луки, помилуватись першим весняним днем. Преподобна Євдокія щедро хлюпнула блакитною брагою на весь світ, отож і діброва, і сніги, і гаї під сусіднім селом ніби скупані в чистій воді. І що я чую! Під небом, у потоках синьої блакиті, у теплому промінні весняного сонця співає жайворонок. Пташина ледь мріє у височині. Здається, жайвір ухопив дзьобиком промінчик і снує золоту нитку, щоб поєднати сонце з землею. Зоддалік майнула видовжена грудочка. Це ластівка. Я не сплутаю її ні з якою іншою пташкою. У неї біленьке черевце і довгий роздвоєний хвостик. На горбику, де вже розтав сніг, беру жменьку землі, кидаю услід ластівці, примовляючи: “На тобі, пташко, на гніздо”. Так учили нас мами звертатись до ластівки. Дівчата ж, які боялись ластовиння на лиці, просили ластівку забрати веснянки, а дати білянки. Потім умивались талою водою, щоб чистими личенька були.

Любов і шана до цієї пташини виявляється у прислів’ях та приповідках на зразок: “Щебече, мов ластівка”, – так кажуть про лагідну, приємну мову дівчини або молодиці, а про матір, яка любить своїх дітей, мовлять: “Як ластівка з ластів’ятами”. Порівнюючи ластівку з іншими птахами, говорять: “Горобець – молодець, а ластівка краща”. Ластівки селяться біля людей. Гніздечко пташини можна побачити під стріхами хат, під стелею в коморі або стайні, під бантиною на горищі. Руйнувати гніздо ластівки – великий гріх.

На Явдохи люди уважно слідкують, якою видасться погода, звідки вітер віє, щоб запрогнозувати весну і майбутній урожай. Якщо день сонячний, вродить пшениця, а похмурий – на врожай гречки та проса. Якщо біля порогу калюжі води, то пасічники купатимуться в меду. А ось кілька приказок про Євдокію: “На Явдоки – голі боки”, “На Явдоки – води по боки”.