Олександр Токар

Сьогодні апостола Варфоломія і святого Тита. Перший із них – житосій, а другий – грибник.

…Який би день не був надворі: дощ, вітер, гроза, добрий господар мав почати сівбу озимини. Тому й кажуть: “Прийшов Варфоломій – жито на зиму сій”. У нашому селі початок сівби завжди був обставлений цікавими обрядодіями: обминають колоски з обжинкових вінків, а також “спасових борід” – це такі обрядові стебла, які залишались у полі нескошеними. перед засівом казали: “Роди, Боже, і благослови”.

Першу загінку мав засівати досвідчений хлібороб. Таким у нашій бригаді був Юхим Бандура. Від цього дня й до закінчення сівби Юхим Хомич не брився, бо годилося це зробити вже після того, як відсіються. Бувало, приїду в гості на село, та й стріну Юхима. Його велике кругле лице обрамлене густою сивою бородою.

– Сієте, значить?
– Та сію, – посміхається Бандура. – Трохи затягли, правда, бо дощі заважали, зате на окремих площах вже з’явились зелені рядочки.
– А можна подивитись?
– Як хочеш, – відповідає дядько. І додає:
– Це недалеко, одразу ж за битим шляхом. Йду, дивлюсь…

Що й казати, умів дядько робити всяку справу майстерно: чи сіяв, чи косив, чи співав.

Наш край, Дніпропетровщина, хоч і степовий, але в лісах багато різних грибів, зокрема білих. До цього дня закінчувався їх урожай. З цього приводу є така народна приповідка: “Святий Тит останній гриб ростить”.

“Але гриби грибами, – стверджує інша приповідка, – а молотьба за плечами”. Або ще така: “Тит пішов молотить”. І хоч тепер хдіб молотять комбайнами, але в домашньому молотити є багато чого: і просо, і гречку, і кріп.