Олександр Токар

6-го вересня – Євтихія. Селяни давно примітили: якщо на Євтихія дощ, осінь буде сухою, а майбутнього року можна чекати доброго врожаю. А тому наші предки завжди молились Євтихію, приказуючи: припусти, дощику, для сівби озимих, пошли тихий, без вітру, день.

В цей час і на полі, й на городах стоять на корені льон і коноплі. А розхристані осінні вітри, рвучкі дощі можуть обтрусити насіння цих культур, а воно, як відомо, дуже дороге.

Не раз я примічав: на Євтихія йдуть теплі і рясні, але короткочасні, як улітку, дощі. Рівчаки уздовж сільського шляху піняться водою. І тоді ми, дітвора, може, востаннє бродимо по воді босими ногами. Хтось із нас помічає в небі веселку.

– Дивіться, яка гарна! І справді, райдуга така, хоч заплітай у коси дівчатку.

А ось з боку великого старого саду показалась пара коней, запряжених у безтарку. Ми ще здалеку впізнали на ній діда Левка, що всю весну й літо порався з бригадою в саду. Дід везе до комори повну безтарку яблук. Левко добрий, щедрий чоловік, завжди пригощає нас солодким врожаєм. А ми ж, невдячні, бувало, ватагою пробирались у сад і потихеньку рвали в пазухи запашну антонівку, пепінку. Якщо дід застане за цим грішним заняттям, він ніколи не кричав і не погрожував, а казав лагідно:

– Ви, дітки, рвіть лише спілі яблука і не ламайте гілок. Це діяло на нас більше, аніж якби Левко ганьбив нас чи батогом походив по наших спинах.

З Євтихія сад наповнювався голосами жінок, що збирали яблука, сортували врожай. І тоді Левкові коні робили за день по кілька ходок із саду й до комори, де взимку зберігають садовину. Духм’яний аромат стиглих яблук заполоняв усе довкілля. Тоді нам здавалось, не осінь, а щастя ходить по землі.